Книжка ніби про минуле, але складається враження, що про майбутнє, а скоріш за все це якийсь ілюзорний час у авторській уяві.

Люди з книги живуть біля Берлінської стіни на меншій частині Сонячної алеї (вулиці, що була поділена разом з Берліном на частини на нараді Сталіна, Черчіля і Трумена).

Міха (головний персонаж) безмежно закоханий в Міріам – класична історія. Звичайно, вона цілується лише із німцями з-за стіни – західними гостями. Місі ж залишається лише божеволіти від бажання дістати любовний лист, який йому, він вважає, написала Міріам. Але той валяється на смузі смерті і кожна спроба забрати завершується провалом.

Також у творі поселилася екзистенціалістка, а потім до неї приєднався Маріо і в них скоро мала народилася дитина, все це під знаком Сартра і Сімони де Бовуар.

Під кінець твору західні німці врешті закінчилися і Міріам зійшлася з Міхою.

На останніх сторінках з’являється невідомий російський небожитель, що зупинив дощ і допоміг екзистенціалістці народити дитину.

Все закінчується чудовими словами: "Щасливі люди мають погану пам’ять і багаті спогади". І книжка надає цих спогадів вдосталь.