Повернешся
Диво... — 26/02/2009 - 02:13
Мить зупинилась для мене давно – ще вчора,
Мить потонула, немов зухвала чаїнка.
Все це наснилось – і сниться надалі, хвора
Ковтаю про тебе мрії, як з кави пінку.
Здалося, що ти крижаний і дикий,
Здалося – нерідний, здалося, може?
Ти любиш мовчати, далебі, тільки зі мною...
Я хочу і буду мовчати з тобою, прошу!
Подай мені склянку води і подай отруту,
Подай мені промінь сонця крізь змерзлі пальці.
Любити все важче – коли недовіри пута,
Любити – сильніше. Мовчу до наступної станції.
Смачні аскорбінки, томи пережованих повістей.
Мій час закрутився равликом, він чекає –
З тобою забути все, забути повністю –
Я не прошу – і не проситиму, знаю :
Сонце зійде, а місяць вкриється ковдрою
Неба, і зникне, як зникнуть сполохані тіні.
Все ще забудеться, ти ще захочеш, бовдуре,
Стати єдиним, як небо – рідне і синє!