Засипало, завіяло, снігами занесло
Далеке, недосяжне, перемріяне село.

Зі штормом океанами летить моє: Ау!..
Як
  ви,
    мої залишені?
      Як
        я
          без вас живу?..

Iдуть сніги лапатії, мандрують по землі,
Листи, як снігу клаптики, біліють на столі,

Цілують-виціловують і душу, і лице,
Словечком кожним горнуться, початком і кінцем,

Незграбні їхні літери барвінками цвітуть,
тихенько перешіптують про зустріч золоту.

А сутінки за вікнами дощі й дощі прядуть.
Сніги села далекого десь тихо-тихо йдуть...

Copyright ©2008 Тамара Ганенко