Ти безсоромно гниєш у мене на кухні.
Я шокований цією нахабністю,
Кожен раз, коли бачу – застигаю від подиву,
розчиняюсь в непевності,
коли бачу картину неминучої смерті.
І не сором тобі так чинити зі мною?
Помирати на кухні й розчинятись в повітрі,
І ловити за горло своїм "запахом",
Наповняти жаху флюїдом кімнату,
Ображати навічно сонячне світло,
й виганяти з кімнати всю радість земну?

Ех, пора уже викидати тебе,
старий качан капусти упущений ненароком,
ти чомусь дуже подібний на мене,
тож і жаль розпрощатись так зразу…