ЛИСТ

Це було так несподівано, враз, як травневий дощ.
Розносячи пошту, вона завжди натискала кнопку дзвінка на дверях цієї квартири, якщо приходив лист. Про таку послугу її просила ошатна бабуся, господарка квартири. Дівчина із задоволенням дарувала їй цю крихту турюоти.
Після того, як бабуся кудись переїхала, на один приємний клопіт стало менше. Але ніби й холодніше без частого сяяння радості й щасливої подяки в очах.
Сьогодні, похукуючи на замерзлі пальці,швидко перебирала пошту і з несподіванки завмерла: лист у знайому ту, мовчазну тепер квартиру.
Подзвонити? Нерішуче натиснула кнопку і завмерла. Тиша.
То було несподівано, дивно.
- Ви до мене дзвонили?
Він зайшов знадвору, прямісінько з морозу, стрункий, щоки дихали рум"янцями, а сам він - чимось ніжним і весняним.
Проте аналізувати вона могла вже пізніше. Зараз же якась повінь залила її всю, така неждана і незборима.
- Вам лист.
- Спасибі.
Постояли мовчки. Вона незграбно повернулася і пішла.
Зустрічала його рідко. Полум"я тоді вривалося в голову, в грудях калатало ніби сто сердець.
Здоровались. Іноді розмовляли. Їй того вистачало надовго. До нової зустрічі...