Убивство морської зірочки
Tamara — 23/01/2008 - 23:47
Збірка: ІЗ ТЕРНАМИ В СЕРЦІ
Убивство морської зірочки
Морські зірочки давно не жили в океанських хвилях біля американського штату Нью Джорзі: чогось їм не вистачало. Чи тепла, чи може їжі (а що вони їдять і чи їдять взагалі, Галинка не знала). А недавно вони поселилися. Люди побачили їхню з"яву, коли початок урагану Джордж вимив багато зірочок до берега.
- Смішно, - подумала чомусь Галинка, - люди називають страшної сили урагани-тайфуни людськими іменами. Це звучить забавно. Ураган тоді уявляється не страшним і грізним, як він є насправді, а якимось прирученим. Кошлатим псюхою, що сердито зирить навкруги і поклацує тихцем зубами, але таки стоїть на задніх лапках...
(Джордж тоді, до речі, встояв на них не дуже довго - після кількох днів своєї океанської біганини він налетів на Пуерто Ріко, зламав будинки, вирвав з корінням дерева і вбив трьох людей...)
А поки що теплий і синій вересневий океан безупинно котив піну своїх хвиль, і з ними часом аж до чиїхось ніг підкидав рожево-вишневу або оранжевувату зірочку, пружну і тверду, із жовтим очком посередині. Ще більше зірочок лишалося на уламках колишніх скель, що забрели у воду, гралися з океаном і ніби намагалися трохи його втихомирити. Море лагідно, а то й не дуже, кидало зірочки до каменів, а маленькі морські істоти тим і не журилися - вони міцно присмоктувалися собі до зализаних океаном міцних боків, набираючи найрізноманітніших зручних їм форм. Деякі просто витягували дві ніжки доверху, а три донизу, чи навпаки, і застигали так, стаючи схожими на екзотичні квіти чи дивовижних жуків.
Досвідчені рибалки, що тут же, біля каменів, чатували на синю рибу чи камбалу, були з того вдоволені і перекидалися короткими фразами:
- Добре для Нью Джорзі, що морські зірки тут поселилися. Вони вичищають воду.
- О так. Їх треба берегти і створювати умови, аби вони множилися...
Проте не всі люди знали і розуміли це. А хтось, може, і не хотів знати... Білі піски вересневого пляжу виблискували під останніми, але ще теплими сонячними променями. Крупні чайки ходили по них з виглядом незалежних господарів, і час від часу підлітали до океанських хвиль, намагаючися щось із них вихопити собі на поживу. Ось одна самовпевнена птаха витягла прибитого сюди ураганом з глибини великого краба і прямо у воді, на мілині, почала його їсти. Потім направила свій політ до берега і стала розправлятися з бідним крабом уже на піску. Скоро від нього лишився лише міцний панцир і грізні колись сірувато-сині клешні.
Багато пляжників бродили біля каменів, придивляючись. Вони шукали там викинутих морем зірочок. Галинка теж тут стояла, зачудована - донині вона бачила цих красивих морських жителів хіба що в кіно чи на малюнку. Та ще - засушеними - на продажах морських сувенірів у курортних містах України, в Криму чи в Одесі.
- Я можу сама зробити такий сувенір, правда, мамо? - Галинчині очі сяяли радістю.
- А ти теж знайшла зірочку? - трошки сонно запитала мама, піднімаючи голову з рушника на піску.
То було неважко. Ось цей камінь так заріс мохом і зеленими водоростями, а дрібненькі черепашки міцно трималися на ньому. Їх було так багато, що вони здавалися самостійним маленьким гірським кряжем. А збоку біля каменя, звичайно ж, притулилася і вишнева зірочка. Відняти її було не так і легко - вона присмокталася до камінця.
- Мамо, поглянь, вона має бути живою - он як присмокталася! Але вона така тверда - сама як камінна. Спробуй доторкнутись! Хіба вона може бути живою?
Мама, що піддавалася останнім можливостям засмагнути, стенула плечима. Галинка знову побігла до хвиль. Ось, ось! Одна жовтава зірочка підкотилася їй прямо під ноги, лише встигнути схопити, поки океан не забрав геть.
Красива, знизу - тілесного кольору, мов має таку білизну. І теж тверда, незрушна.
- Мабуть, океан її вбив, поки шпурляв з краю в край аж до берега...
В каменях - ще одна зірочка, і ще. Якась жінка дала Галі велику половинку білої черепашки - зірочка так красиво на ній виглядає, коли розправити її бордові ніжки- промені.
Уже п"ять, шість зірочок.
- Мамо, подивися, я піду знайду ще.
- Навіщо, доню, це вже досить.
- Ні, мамо, вони все одно неживі - поглянь, геть не ворушаться. Засушимо і пошлемо бабусі, двоюрідній сестричці Оленці, усім товаришам!
- Досить, доню. Давай, краще, їх роздивимося.
Галинка перевела дух і присіла над своїми знахідками. Розклала зірочки на пластмасові накривки для їжі, котру мама приносила на берег. Потім хотіла перекласти жовтаву зірочку більш мальовничо, але та не рухалась, мов приклеєна.
- Мамо, мамо, вона жива! Дивися, знов присмокталася. О, і ця, і ця теж! Вони всі живі!
А зірочки помалу починали рухатись - закручувати доверху і донизу кінчики своїх п"яти променів-хвостиків, розсувати їх у різні боки.
- Мабуть, їм води не вистачає, - здогадалась Галинка і стала бігати, вмочати зірки в пінистий океан.
Зірочки на якийсь час втихомирилися. Галинка перевернула одну з них догори і задивилася. Зірочка мала під собою сотні малесеньких ніжок-присосок тілесного кольору. Зараз вони всі ворушилися, витягувалися вперед - росли. А тільки доторкни - ховалися, як равликові ріжки. Цікаво було гратися, але...
- Мамо, це ж вони шукають, до чого присмоктатися, правда? Вони хочуть вхопитися за камінчик. Вони хочуть жити...
- Так, доню. Може б ми їх уже відпустили? Ти чула, що казали рибалки - зірочок треба охороняти, природа недаремно їх створила, вони виконують свою корисну роботу.
- Я чула. Але як же сувеніри? Бабусі, Оленці...
Галинчині почуття потроху, але все більше і більше почали сперечатися між собою. Вона відверталася від зірочок, намагалася про них забути. Але позирнувши, не могла відірвати очей. Зірочки тягнулися в різні боки, закручувалися донизу і доверху. В тієї жовтавої, перекинутої догори, росли і витягувалися присосочки-равликові ріжки. Сотні маленьких, таких чутливих ріжків. Ворушилися, тягнулися до чогось невидимого і, не знайшовши ніякої точки опору, верталися назад в маленьке беззахисне тільце. За мить починали свій рух знову.
Галинка перевернула догори інші зірочки. Перед нею відчаєно заворушилися тисячі манюсіньких майже прозорих стебелець. Піднімалися, спліталися одне з одним, знову поверталися назад безнадійно. Галинці здавалося - вона вже не може бачити нічого наколо, окрім копошіння цього дрібнесенького кремового світу. - Як тичинки у дивовижній квітці з мультфільму, - подумала вона. - О ні, та ж вони більше схожі на благальні рученята!..
- Мамо, глянь, чому всі зірочки так крутяться? - сказала в задумі аби щось сказати, ще в якомусь останньому ваганні, готова до дії.
- Кому ж приємно помирати?
- Ой, що ти таке кажеш, мамо? Я віднесу їх в море! - зірвалася на ноги Галинка.
Мама побачила в її очах ледь приховані сльози.
- Правильно зробиш. Я завжди знала, що ти у мене добра дівчинка...
Галя забрела у воду, скільки могла, і кидала зірочки подалі у хвилі: щоби океан більше не викидав їх і щоби ніхто не чинив цим маленьким зла...
- Пробачте мене, зірочки, - шепотіла вона. А ті очевидно що її не чули. Вони радо верталися в рідну стихію. Хоча нічим, власне, тої радості не проявляли - тільки лишалися твердими, як і перед тим на березі. Єдине, що мабуть більш не витягували благально свої ріжки-рученята...
Галинка ще раз озирнулася навколо, чи не викидає море назад її спасенних і пішла назад з освітленою душею. Вона була так нескінченно рада, що відпустила свої зіроньки, аж хотілося співати чи голосно сміятися від щастя, котре ширилося, переповнювало. - Боже, то так радісно - не робити зла, - думала вона. - Як я тільки могла помислити засушити їх? Яке я маю право забирати чуже життя... - жахалася дівчинка навіть згадки про те, що вона могла накоїти...
Вона задумано брела берегом. Неподалік, склавши парасольку і забравши останні речі, рушило в бік дороги якесь сімейство. Галинчину увагу чомусь прикувала мала руда плямка біля місця, де тільки що лежала розстелена ковдра пляжників. Дівчинка підійшла ближче і придивилася. На піску, скрючена, лежала рожевувата зірочка. Піднявши її, Галинка здивувалася: ніжки морської істоти не мали жодної твердості чи пружності. Вони обвисали донизу, як шматки в"яленого м"яса. Зірка була мертва...
Copyright ©2008 Tamara Hanenko