ВОГОНЬ ПРИЗНАННЯ

Тремтіли відблиски його в очах

Розширених.

Тривожно дихало мовчання.

Приречено між нас палахкотів

Гіркий вогонь мого нежданого признання.

(Як я вбивала іскри ті святі!

Як билася з вогнем, коли іще не був багаттям,

Молилася, щоб згас навік, а він

В мені, знеможеній,

Пожежею здійнявся.)

Прости.

Щоб вирватись тепер із вуст,

Йому потрібно було всю мене спалити,

Щоб не лишилось навіть слів,

Лиш клекіт полум”я у грудях.

Copyright ©2008 Tamara Hanenko