відтворення у памяті уривку
життя промовисто кричить "не треба"
а ти в руці тримаєш міцно скибку
якогось щастя посланого з неба
в лахмітті вільна мов сама свобода
іде зневіра по маршруту в серце
їй не відомі ані смерть ні мода
вона байдуже відчиняє дверця
здавалося б що світ втрачає крицю
останню крицю спалаху надії
бо загубив вже чудодійну шпицю
митець що пряв полотна наших мрій
печаль ступає пафосно і з блиском
вривається у танці з словом please
а ти стоїш з повнющим полумиском
гірких як редька і гарячих сліз
танок перетворився в біг за щастям
і естафету переймає час
він так біжить що годі всім напастям
він так біжить що обганяє нас.