не треба помирати щоб тебе побачили
RinA — 30/12/2008 - 22:47
Збірка: ІнколиНеПлачуть
Говорить сон, залишившись у ліжку.
Якісь чудовні мрії шле у вись.
Ти хочеш взяти в руки душу-книжку
Але говорить розум: «Не дивись…»
Ти хочеш повернути голі руки
І попросити в Бога благодать.
Але минає час… виходять звуки,
Ти у молитвах звикла вже – благать.
Ти просиш, просиш, дякуєш і просиш.
Просити вмієш вже найкраще всіх.
Але чомусь повернення не хочеш.
І знову – біль, провалля, сльози, сміх.
Говорить ніч, пролізши крізь щілину,
Ширяє всюди, де його нема.
І ударяє ножицями в спину ,-
А ти продовжуй з ними знов життя.
В твоїй спині вже ранам нема ліку,
А серце опустіло і душа...
Не має правди і немає ліків,
Коли стражданням доля прокляла.
Говориш ти - але ніхто не чує.
Зовеш життя, яке тебе не жде.
Ідеш кудись… кудись у світ мандруєш.
І що тебе й чому туди веде?
Живи, живи, молись і плач і смійся.
Люби, жалій, учись, живи, живи.
Не слухай, що говорять ніч і тиша.
Люби своє життя, прошу – люби. 2оо7