Безумний натовп
Любомира — 11/01/2008 - 16:07
Збірка: Проза
Люди навколо перетворюються на безумний натовп, що топче мене. Вони вже давно обридли, заважають та дратують, але я не можу позбутися їхнього оточення.
Я така ж, як вони.
Комусь обридла я, йому вже не під силу бачити мене, але він не жене мене і не йде сам.
Ми – люди – шалений натовп, у якому щодня когось топчуть. Позавчора Івана чи Петра, вчора Теклю, сьогодні мене, завтра ще когось. Нам байдуже кого нищити, аби рвали на шматки, убиваючи будь-які бажання, не нас самих. Ми не запитуємо як звати об’єкт «руйнації». Не треба знати, на кого ми плюємо, щоб потім витерти об нього красиві дорогі туфлі від провідного виробника чи давно протерті старі чуні, і зі спокійним сумлінням заснути ввечері, упавши на пухку подушку, пожалівшись перед цим комусь на лиху долю. Ми слухаємо тільки тому, що потім настане наша черга говорити і слухатимуть нас. Ми так думаємо…
Ми – безжалісний, навіжений натовп. Хтось знаходить у ньому когось рідного й близького, хтось утікає від нього, хтось ним керує…
Ми перестали бути частиною природи, коли почали нищити її. Тепер води забруднені, болота висушені, ліси майже вирубані, зникають з лиця землі цілі види тварин та рослин, ґрунти розорані, на неторканих лугах будуються промислові об’єкти. Скоро не буде чого нівечити. І ми знищуємо один одного, топчемо в натовпі самі себе.
Людина, створена для того, щоб зберегти й примножити природні багатства, щодня безпощадно руйнує все живе навколо себе, винищує таких само, як вона, людей.
Ми – керований натовп, який залежить від свого керманича, який тільки й чекає, що йому кинуть, як кістку, когось на розтерзання.
Ми віримо політикам, віримо продажній пресі, а вірити можна тільки природі! Вона – першоджерело, що створило нас. Природа знає істинний устрій речей.
Живучи на Землі віками, ми втратили здатність жити гармонійно із самими собою, із природою. Ми перетворюємося на безумний натовп, що топче сам себе зсередини.