Я не хочу, щоб ти відчував швидкість часу. Чим спритніше він біжить, тим ми щасливіші. Але не хочу, щоб ти відчував швидкоплинність часу. Його прискорює страх втратити ці миті. Не хочу, щоб ти боявся. Якщо життя дарує радість, насолоджуйся нею. Навіщо боятися кінця? Прихід страху і є кінець.
Ми боїмося бути щасливими, боїмося жити, звикнути до цього стану. Хто ж хоче падати з найвищої вершини. Краще спотикатися на кожному кроці. І чого ми такі впевнені, що обов’язково спотикнемося?
Набридло спотикатися. Кожен камінь отримує автограф крові. Його можна обійти – дорога широка. Але страх веде нас прямісінько в ціль. Навіть піщинка підставить підніжку. В очах страху – це гора, яку неможливо обійти.
Я не хочу, щоб ти відчував повільність часу. В такі моменти життя нудне і нецікаве. Нехай краще час біжить, але ж страх чатує на кожному кроці.
Взагалі не хочу, щоб ти відчував час. Його не існує. Ми вигадали цей механізм, щоб хоч крихту вічності усвідомив наш розум. А час заполонив. Живемо секундами, годинами, роками. Постійно кудись спішимо, запізнюємося. А годинник все цокає і насміхається над нами.
Недаремно людину без годинника називають щасливою. Вона викинула час зі свого життя. Вона ніколи не метушиться, не спізнюється. Не спізнюється жити.
Не відчувай часу. Його не існує. А якщо і так, то хазяїн ти. Не він.
Не поспішай, не запізнюйся жити. Іди під ритм свого серця… душі…