Миті моєї вічності.....
Erla — 4/12/2008 - 20:27
Я ніколи не стану маревом..
Теплим вітром в долонях..
Вічністю..
Я ніколи не буду хмарою..
Дощовою..
А може затишною..
Я не буду і сонця променем..
Що зігріє коли так холодно..
І сльозою стрімкою не буду я..
Що щокою, як дощ покотиться..
Громом з неба не вдарю я..
Блискавицею не розверзнуся..
Світлом день не осяю я..
Ніччю темною не воскресну я..
Буду жити я тихим спомином..
Що в очах буде битись поглядом..
В серці буду вінчатись іскрами..
Тихим шепотом жити в голосі..
Виринатиму митями вічності..
І тремтіти у хмарах простору..
Я пройду в коридорах свідомості..
Доторкнуся до струн душі твоїх..
І тепло розіллється незвідане..
І мороз на дворі наче спаде вже…
Моїм спокоєм згорнеться світ увесь..
І душа твоя..
І очей твій сміх..
Буде квітнути знов на весні вона..
Дика яблуня..
Що в душі цвіла..
Моїх усмішок терпке втілення..
Моїх сліз безконечна вервиця..
Я ніколи ніколи не стану маревом..
І ніколи уже не повернуся..