час Немовляти
МаріЯ — 31/12/2007 - 14:25
“Сили небес у пеленах дитини”
Тихо...
Ви чуєте цей стукіт Різдва?
Мовчіть... Лише у голосі тиші можна почути хор ангелів. То Різдво приходить, як благодать. Як час великої переміни, таємниці, чуда... Час Немовляти. Відкиньте всі свої дорослі і буденні проблеми та підіть привітати Бога у пеленах! Щоби Його бачити, треба впасти низько-низько, бо інакше жоден дорослий не досягне тої містерії.
Коли надходить Різдво я не хочу дорослішати. А, зрештою, навіщо, якщо сьогодні Світло мого світу приходить до мене у вигляді Малятка! Сонце меркне, вітер стихає, диявол топиться в морі, сяйво зір трепетно хвилюється...бо Він народився. Цар віків... Прийшов без жодного кия, щоб нас покарати, без жодної зброї, щоб себе захистити. Бог Всемогутній. Без нічого! Щоб дати нам усе.
Він просто дитячем плачем засоромить дорослий крик, Він тоненькою усмішкою загоїть усі сердечні рани, в малесеньку долоню забере Твої проблеми, невдачі, переживання.
Стелять сіно під столом, а ти думаєш мимоволі: “Яке ж воно колюче!”. Десь луною котиться унісонний спів колядки, яка шарпає саме серце. Все зло, що до цього часу було в ньому, виливається у сльозах, бо не витримує цього чару. Ти чуєш сміх дитини і тебе це спонукає плакати. Дивно, чи не так?!
Навіть наймолодше людське дитя, яке вміє говорити, молиться до Бога: “Маленький Ісусику!...”. Маленький. Нині Він найменший з-поміж нас. Як нам не соромно?!
Тихо... Послухайте колискову, що співає Діва своєму Сину. Вона тримає Його на руках, але водночас усвідомлює, що навіть Її Омофор не захистить Його від нашого гріха. І ще через тисячі літ Вона кричатиме з течивих ікон: “Не розпинайте Мого Сина!!!”...
Та зараз це Cонечко тихо спить на Її руках.
Зачаровуючим запахом хвої, сіна, куті, узвару і морозяної зими паморочиться голова. А ще зорі... Багато-багато зір. Бо то не звичайна ніч. Різдво прийшло... Боже.
Різдво – це чудо світу. І навіть в тисячні рази воно залишиться загадковою містерією любові. Бо хвилювання серця. яке в той день наповнене благодаттю, заглушує увесь гуркіт машин, всі фінансові та політичні суперечки, зупиняє весь науково-технічний розвиток, щоб привести нас до маленької стаєнки, де звичайні тваринки дмухають на маленьку людину-Бога.
Тихо... Вимкніть свої мобільні телефони, замкніть свої уста на грубість і лайку, бо в тій облупленій халупці спить Малий і Найбільший Христос.
Він прийшов і не приніс болю нікому. Він прийшов, щоб ми йому дали біль свій. Він прийшов, щоб ми посміхнулись. То чому ще досі багато людей очікують від нього кари, помсти, злості...? Він забрав наші сльози.
Чи знаєте, що те крихітне немовля любить Вас безмежно? Що досі чекає на стару і холодну стаєнку Вашого серця, щоби там народитися. Пустіть Його бодай у хлів душі вашої!
Тихо... Він нещодавно вперше діткнув болючий подих людства і скривився від жалю. Мати з усмішкою і хвилюванням пригорне його до серця, що стукає шалено. Він знав, що прийшов до людей, які вже готують Йому хреста.