Осінній розпач
іван — 31/12/2007 - 06:05
…Старими сонними вулицями центру блукають задумані трамваї…і час-до-часу зупиняються, немов, щоб привітатись, немов, щоб запитати, чи хто не бачив де втомлену від зажури осінь…
…А вона - то осінь…мов осінь, ховається в темних і глухих під*їздах міста Лева…
…Мов тінь, блукає…
…Мов осінь, зажурена…
Ховає свій біль, свій розпач від людей…(Вони всі, немов сплять…Лиш янголи все моляться…Теж змучені вже)…Ховає поголубілими від холоду руками обличчя, запалі свої очі від ницих поглядів…Ховається на цвинтарях від слів, брехні…і шуму міста, галасу цивілізації……бо шум - це смерть…
Це божевілля.
Прислухайся… Вдумайсь…
Зрозумій…
А зрозуміти, вбити біль так важко…
Але коли починається злива…
…коли втомлена шумом, життям ніч паде на місто, мов п*яний від зневіри месія паде на ліжко, вже вкотре ненаважившись вчинити самогубство…і на вулицях, окрім самотнього у розпачі вітру, нікого вже нема, неможучи тримати в собі біль залишений літом, вона гірко плаче…Сидить і плаче…В тумані, у переповненому болем, зневірою місті хто, блукаючу у розпачі, побачить крізь зливу осінь?..