Вирвана сторінка
Консуело — 26/11/2008 - 16:32
Небо, затиснуте мокрим асфальтом
корчилось, втративши залишки тями …
Вічність скрипіла старими кістками,
кликала тишу захриплим контральто.
Знаки питання – рясніли на шпальтах.
Хто блефував? хто боявся програти?
тінь неминучості – на тротуарі…
хто рахуватиме кількість ударів?
Темрява ями – чи білість палати?
Кара – вагою в чотири карати.
Сни, наче хроніка – Армагедону…
сотні разів – гальмувати запізно.
Нитка життя – арматура залізна,
втримана кавою та цитрамоном
над горизонтом -- гіркого кордону.
Пам'ять потроху – губила деталі.
Різали плоть, позбуваючись значень
скальпелі болісних майжепробачень…
Сонце – на давній своїй магістралі
витерши сльози, котилося далі.