В іронії до мене говориш кожним словом, -
Але я прощаю, вони сповнені життя,
Навіть сірий день розцвітає
І ввечері посмішка спогадів йде.
Тут по середині велика прірва,
Нема мостів, доріг, човнів,
Лише знаю, що серце твоє б’ється
І кроки по піску лишаються твої.
Знаю, знаю, ти – чужий,
Лише сота доля краплиною скотилась,
Але настільки ти – близький,
Що ця доля як в найбільшу перетворилась.
Здається, я змогла тебе любити,
Та ці думки руйнуються життям,
Я дякую, що трохи часу з тобою маю,
І довіряю глибину думок душі.