Час причаївся під сивим подряпаним склом,
Десь поміж цифрами чорними й стрілками-списами.
Вбивчу люб'язність маскуєш чорнильним тлом
Серед конвертів і аркушів густо списаних.

Знаками,що від утоми в поклоні синхронному,
Камінь ще й досі кричить,моїм відчаєм різьблений.
Сховано втрачений спокій між склепами-схронами.
Страх робить лезо двосічним і рани - наскрізними.

Небо у спектрі між білим й червоним мариться
(Кров на папері).Неначе той лист,розрізане
Світлом - холодною зброєю.Місячна матриця
Мідними зорі карбує,а хмари - залізними.

Сніг так інтимно лоскоче між тілом і рясою.
Пута уже не потрібні;патьоками холоду,
Власним безвіллям,прокльонами передчасними
І падолистом,що довго вдавав з себе золото

Я із надійністю зашморга,мабуть,зв'язана.
Намертво(на зиму?).Потайки вкрала ім'я
В тебе.І більше не соромно бути в'язнями.
Час причаївся - між першим і другим я.