ти ідеш до поезії
наче до бога
ніби все розуміти
то конечна потреба
в розлінованих аркушах
на вогких підлогах
скрізь усюди лишаєш
на згадку про себе
нестрункі рядки слів
кілька кроків непевних
так поводиться злодій
або часом дитина
що навшпиньки ішла
і ховалась даремно
бо ніхто і не спав

чи існує провина
за яку неможливо
виблагати прощення?