Ламаю повітря реальністю болю,
ковтаю безжальність чужих теорем...
Залишивши вдома стару парасолю,
крізь морок осінній - біжу під дощем.

Навіщо? для чого? даремно і злісно...
наклеївши час на дешевий картон,
уже не згадаю розкрилену пісню,
мій поїзд назавжди покинув перон.

Виношую плани - завершення фрази...
гортаю альбоми забутих облич.
Блищать на долоні не сльози, а стрази,
а поряд зі мною клубочиться ніч.

Самотість і пустка. Холодна оселя
шукаючи світло, - утратила світ.
світогляд змінився - небілена стеля...
на звалище мотлоху впав зореліт.