Дяка-дяка
Артур Томський — 18/11/2008 - 16:04
Дякую всім за відгуки! Радий що прочитали.
а з приводу чудернацьких слів згадав таку історію
Колись давненько, років з п'ятнадцять тому, брів якось надвечір дорогою один лайдак. Було то в Яремчі чи Ворохті, а мо* і в Микуличені, не пригадаю. Так от брів він собі і брів поки зовсім не споночіло. Ішов гарний дощик, і не дивлячись на середину літа було холодно сильно. Бідолаха закоцюб на ніц. А до хати його ніхто пускати не хтів, бо був він п’яний в дим, ледве на ногах тримався. Аж ось добрався він до церкви і постукав, йому не відповіли, але двері виявилися незамкненими. Тоді наш герой видерся на крилос, пригрівся і заснув. Лише зрання почав трохи оживати і визирнув з-за перил. Піп читав ранкову проповідь. Чи то через погану акустику, чи того, що в голові у нашого зайди ще макітрилось, він чув лише уривки фраз, густо перемішаних давньоруською лексикою:
«…не буде іншого шляху у вродженців земних, як навернутися до… , …і яку б силу їм не давав князь темені – літати у високості, пірнати між рибами… , …і не зронити рани їм від меча господа нашого, і впадуть вони…». Дійсно чув мало, а зрозумів і того менше. Пораділий з того що на вранішню прийшло людей небагато і на крилос ніхто не подерся, він вже думав знов задрімати, коли відчув щось під боком. То виявився шматочок крейди. Недовго думаючи, взяв його посіпака і написав на стіні кілька рядків, начебто вірша, хоча слова в ньому були часом незрозумілі, а розділові знаки відсутні, ну і справді, не в кабінеті ж… а вже потім перевернувся на бік і знову захропів.
Церква була невелика, на крилос ходили не часто і ті слова довго біліли на стіні, поки їх не витерли спинами галасливі дітлахи.
Може то я був…
- Ввійдіть, щоб залишити коментар
- Подивитись предмет рецензії.
...
Ihor Zubrytskyi — 18/11/2008 - 16:35о_О