Ми, напевне, збулись –
час не все розказав.
Тільки полум*я вуст,
тільки травень і вічність.
І зринають в душі, як пророцтво, слова:
«Бережіть почуття. Не знеціньте у звичне!»

Всі химери думок
і осінніх зітхань
ще учора були надто сильні.
А сьогодні – весна,
й оксамитова рань,
й почуття, що живем і не винні.

І розтане печаль
у цвітінні землі,
ми забудемо біль і нестерпні розмови.
Ми – метелика два
на травневому тлі,
що танцюють свій
танець любові!