Нам до неба?До дна?До нових ілюзорних кордонів?
Мушу йти, захлинаючись сяйвом байдужих зірок,
Недорікуватих у потайності вічних законів.
Я - шматочок матерії.Просто плачу свій оброк.

Нам разом?Чи окремо?В пустелі?Тропічні зливи?
Дослухатись набридло оманливих вітру порад.
В підсвідомість зміїно проникли його переливи,
Шарудіння зловісно шепоче - вертайся назад.

Нам униз?Чи наліво?А може,ти хочеш по колу?
І свідомість втрачають слова,вжиті в нашій розмові.
Я годую свій вечір повітрям.А ніч - валідолом.
Затопчу всі дороги!До сліз!До землистої крові.