Ще з давніх часів існує добро та зло, та всім зрозуміло, що добро будує світ, а зло руйнує. Звісно, є різні думки з приводу зла і добра, хтось думає, що треба бути добрим, чуйним, але якщо подивитися з іншого боку… Що б люди робили без злих людей? Все було б одноманітне і не цікаве…
На моя думку всі люди добрі в середині душі, просто деяких життя образило, а деяких воно нагороджувало. Тому існує таке протистояння іншим, словом – колесо життя, яке завжди в русі і яке ніколи не зупиняється. Розглянемо цю тему більш детально. Дитина народжується, її очі, як у янгола, вона маленька, безтурботна, яке в неї може бути зло?! Вже з часом дитинка росте, набуває життєвий досвід, свій власний характер, виховання від батьків і стає особистістю, якою вона призначена бути у житті. Тоді ми згадуємо її маленьким добрим янголятком, та бачимо зараз цю дитинку, вона як той звір, захищає себе від реальності. Ось і є це колесо життя , народжуємося добрими, помираємо злими… А чому так? Тому, що з кожним роком люди міняються, стають більш дивакуватими і це призводить до морально етичних змін в сучасному суспільстві.
Звісно, я вважаю, що люди повинні бути добрими, ми всі добрі, у нашому внутрішньому світі є доброта, але кожному буває образливо… І в момент образи ми говоримо собі, що я більше не буду доброю, з мене досить! І, звісно ж на наступний день забуваємо образу, а потім знов те саме, цей рух не зупинний. Може справа в тому, що ми надто відчиняємо себе друзям. Сьогодні друзі є, а завтра не має. Та ми завжди плутаємо головне справжніх друзів багато не буває…Є один друг, який біля тебе по - життю.
Отже, про добро можна сказати: добро прикрашає людину, як прислів'я каже, що не місце прикрашає людину, а людина прикрашає місце. Добро має існувати, тому, що кожна людина прагне щоб до неї відносились так як вона відноситься до інших. А мій друг говоре: «добро від душі; зло від розуму. чи добрі ми з дитинства? напевне! чому злішаємо? від постійного/регулярного усвідомлення будь-якої нерівності при неправильному вихованні та оточенні.....»
Мені дуже часто стає жахливо від людської байдужості, коли вони одягають свій без емоційний стан та просто дивляться на людину. Життя ляльковий театр, наче людина грає певну роль, в неї є план дії і все, а що за межами вистави то байдуже.