Чому жовтіє листя?
Бо вже прийшла пора,
Пора відкрити крила,
Злетіти навмання.
Воно жовтіє швидко
І оком не моргнеш.
Так і життя стікає
Його і не вернеш.
Життя, назвати миттю, неможливо.
Воно звичайно швидше ніж вона,
Але так час неспливно лине
І ось ти є, а ось тебе нема.
І линуть думи вверх
І їх вже не зупиниш,
Вони пливуть то в глиб,
А то в імлу,
Вони пливуть, вони легкі як вітер,
Вони заносять в вічну пустоту.
Закриєш очі і кудись полинеш,
Закриєш очі і шагнеш вперед,
Закриєш очі і нестримний вітер
Візьме, підійме й запорошить слід.
Сховає він тебе від всіх невдач,
Відкриє тобі спокій і надію,
Но ти не зможеш вже прийти назад
І не здійсниш єдину в житті мрію.
Не зможеш відчувати ти потреб,
Земних потреб, тремтіння від любові.
Не зможеш посадити деревце
І розпалить камін у свому домі.
Ти після себе, не залишиш згадку,
І перед сном, колиску не гойднеш,
І не побачиш, посмішку малятки,
Але у спокій свою душу віднесеш.
Не знаю, будеш ти щасливішим від цього,
Не знаю, може краще відчувать?
Сміятись, плакать, говорить, а може,…
А може іноді страждать?
Це все в нас залишилося від Бога,
Це все, залишив нам на згадку він,
Це все, для чого треба жити,
Бо це неприпустимо, жити без проблем!
Чому жовтіє листя?
Бо вже прийшла пора,
Пора зробити вибір,
Хай лине течія.
Так неприємно думать про майбутнє,
Бо ти не знаєш, що воно несе.
Твоє життя «Йому» відомо,
Але для тебе загадкою є!
Твої нестримні кроки не зупиниш.
І за порадой не звернешся ти.
Твоє життя нестримно лине,
Так, як жовтіють листя восени.