Мелодія смутку заграє ту пісню..
Ту саму..
Котру так любила колись..
Тужливу..
Чарівну
Немислимо чисту..
Спокійну та вірну..
Як крик журавля..

Сопілкою в небо та пісня проллється..
Морозом по шибах заграє вона..
Дощем по траві..
Сяйвом сонця по веснах..
Весь світ захлисне твоя пісня сумна…

Ти чутимеш в тиші..
Ловитимеш ноти..
Терзатимеш струни..
Що рвуться в душі..
Вона ж безконечно..
Як річка , тектиме..
Потоками сліз на повіках твоїх..

Та то все не спинить..
Ні сльози..
Ні жалі..
Кричи.. побивайся..
То марно усе..
То ж власний твій смуток ту пісню співає…
В ній твоя печаль..
Туга твого життя…

Та надто нестерпно ці ноти лунають..
Та надто засліпливо стогне струна…
Ти все розумієш..
Ти тихо страждаєш..
Бо знаєш…
Цій пісні немає кінця…..