Ти помітив напевно-докорінно змінилась
Все це трапилось дуже раптово.
В день весняний у світлі яскравого сонця
Я побачила раю куточок.

Потянулась рукою,щоб насправді відчути
Теплий подих безгрішного місця,
Крок зробила наступний та мені не судилось
Ранок новий зустріти на волі.

Ти залишився жити-можливо твій вибір
Залившись по течії плити.
Та навіщо від ясного сону міцного
Ти надумав мене пробудити?

В прірву темну й підступну жорстоко закинув
Мою ласку,любов та надію
І тепер я Ніщо,має сенс далі жити,
Дикій тварі подібною бути?

Ти забрав з тіла воду,випив все-не краплинки
Може вже задоволений дуже?
І тепер на щоках вже не має сльозики
Але лише діамантики з крові...

Я зберу їх у купу,приховаю далеко,
Щоб злий погляд не зміг розпізнати.
Що це,грип чи ангіна?Може скажеш напевно?
Чи розбитого серця потьоки?

Я дивлюсь і боюсь куди котиться світ,
Куди йдуть ці бездушні машини,
Ти і в них вирвав серце і мозок позичив
Чи то інші невидимі сили?

Я зосталась одна розум свій прояснити,
Щоб всадити кілок тобі в серце.
Ти чомусь вперто так не хотів зрозуміти,
Що мені дуже тяжко живеться.

Все зробила і кров на руках почорніла
Це не кров,а робоче мастило.
Ти хотів познущатись ,як великий учений
Домогтися експериментів.