Омела доїдає дерево,
красивий паразит на тілі людства.
Всмокталася у кров,
і п*є її нахабно без упину.

А дерево зсихається щоранку,
були й нього добрії часи.
Але тепер єдине залишилось,
тож і йому пора іти.

Ну що ж, весна прийшла,
але немає вже зеленої листви.
Та і омели вже нема,
з хазяїном пішла й вона.