Ми просто солдати. Ні, радше солдатики з олова.
Тверді, але все ж іграшкові. В коробках по п’ять.
Ми граємо в страх, у війну, доки діти ще сплять.
Ламаються руки, гвинтівки, і губляться голови.
Солдати не падають, гинуть десятками стоячи,
Неначе дерева, в Касоновській п’єсі. Без сну
Стоїть на полиці красунечка - лялька. Їй боляче
На цю небезпечну й таку іграшкову війну
Пустити солдата. І серця для болю так мало.
Інакше не можна. Солдат без війни – сміття.
І плавиться олово. Подих-метал-життя.
Сержанти, майори, полковники і генерали.
Картонних коробок. Прокинулись зранку діти.
Полиці порожні.
Дитяче сумне лице.
Так треба. Війна тимчасова. Минає все.
Солдатам набридло. Вони захотіли жити.