Усі пісні проспівані, усі слова вже сказані
І сльози до кінця уже пролиті.
О сльози мої, слізоньки, лишіться хоч на хвилечку,
Згадайте знов слова мої забуті…
Поет живе у вічності, а вічність є частиною
Душі, якій ніколи не забутись.
Душа моя безкрилая, навіщо захотіла я
Злетіти в небеса і не вернутись?..
Та крила мої зламані, і серце вже розбилося…
Навіщо було думати про волю?..
О серденько розкраяне, не муч і не ятри мене,
Нехай я покладуся лиш на долю.
Нехай вона натішиться, нехай життям побавиться,
А я буду лиш лялькою в руках..
О доле невблаганная, скажи, у чому винна я?
Чому всі сльози мої тільки у словах?..
Слова мої несказані, пісні мої неспівані,
Лягайте на папір без всіх сумлінь…
Пишу листа з надією, пущу по вірту хвилею,
Нехай летить без мене в далечінь.
О вітре….ніжним подихом і піснею тихенькою
Заколихай на крилах мої почутя,
Неси їх попід хмарами, розвій своїми чарами,
Тоді розлий дощем у світі небуття…
Хай сльози мої висохлі грозою хоч пролиються,
Нехай зі мною плаче вся природа..
Нехай слова розвіються….як тільки розвидніється,
Душа моя отримає свободу…