Як страшно бачити життя, яке згасає,
життя людини найдорожчої з усіх,
коханої істоти, що повільно помирає,
як боляче почути лиш мовчання вуст твоїх...
Чому ти не відкрив мені печаль свою?
Чому про своє горе ти мені не розповів?
Не розуміючи, що робиш, ти згубив любов мою,
Чи, може, розуміти цього ти не захотів?..
А я тебе кохала всім своїм розбитим серцем,
Кохаю досі і кохатиму завжди,
А ти, не мовивши ні слова, йдеш від мене.
Благаю, не лишай мене одну, не йди…
Не покидай мене…без тебе я не в змозі жити,
Тому що все життя моє – це тільки ти.
Так сильно більш нікого я не зможу полюбити,
Бо віддала тобі своє кохання назавжди.
Якщо покинеш ти цей світ, я піду за тобою,
Бо разом смерть для мене не страшна,
Я не боюся сліз, ні мук, ні болю….
Візьми мене з собо….я прийшла….
З тобою я лягти готова у могилу,
І хай над нами плачуть сірі небеса,
Нехай над наами янголи складають крила,
Нехай встеляє наше ложе квітами весна….
Помруть троянди наші, як прилине осінь рання,
Зів'януть і засиплять нас своїми пелюстками,
Розвіє вітер давній спомин про кохання,
А потім білий сніг розсиплеться над нами..
І будуть ангели спускатися з небес на землю,
Молитися за душі двох закоханих сердець.
Своє минуле ми покинем в домовині темній,
А пелюстки троянд розвіє тихий вітерець…
Але ця мрія правдою тоді лиш стане,
Коли нарешті я почую голос твій,
Коли злетяться смерті янголи над нами,
Коли ти врешті будеш тільки мій….
А зараз лиш оплакую твоє холодне тіло
Гарячими слізьми в печальній одинокості своїй…
Злетіти слідом за тобою так хотіла,
Але залишив ти мене у самоті німій…..