Надходить час, що обсіда нудьга,
Й, здається, - в світі гіршого нема:

Крізь лінзу дня не видно щастя,
А лиш коричневі патьоки сліз,
Згадається - спада на зиму листя,
А небом вкотре пропливає Віз...

Враз зрозумієш - ти також листок,
Що завертівся в круговерті світу,
Та шлях спрямуй на корабля місток,
Й пливи на зустріч радості і літу!

Турботи - то лиш трата зайва сил,
Які є вітром для життя вітрил.