Кожен із нас, можливо й раз
Хотів покинути цей світ,
І, відірвавшись від землі,
Далеко в далі полетіть.

Ось я, десь тут ,ще не збагну,
Сиджу, дивлюсь униз.
Там метушня і люди ходять
А я – одна із них.

Можливо сяйво я нічне,
Маленька зірка удалі,
Горю і, сяйвом тим нічним ,
Доношу спокій до землі.

Але там галасливо дуже,
Тому не має часу людям,
Поглянути і зупинитись,
Задуматись над тим що нагорі.

Всередині мене суцільний спокій,
Я відгороджена від всіх.
Лиш можу подивитись вниз:
“Який же божевільний світ!”

І щохвилини хтось помирає,
Народжується і живе.
А хтось кохання відчуває,
Або розлуку забуває..

Хтось перший раз в житті відчув
Солодкий ніжний поцілунок,
А я на небі спочиваю,
На землю тихо споглядаю.

Так добре, так спокійно тут,
Нема проблем і горя.
Залишитись навіки б тут
Аби лиш сонце було поряд.

Можливо десь на небі рай,
В тому космічному просторі.
Там праведні живуть віками,
А з нами поряд лиш думками.

І раптом щось не те зі мною-
Я відкриваю очі,
І дотик лагідний рукою:
„Вставай солодка ,кінець вже ночі”