Люблю її
Люблю її я до нестями… до втрати глузду… так хочеться доторкнутись її губ… але лячно!.. лячно скривдити. Це ніби роса на листочку… так красиво виглядає… але боїшся й дихнути на неї… Так заворожує, манить до себе, серце стискається від болю, не пускає… Не пускає, кажучи: « не добра вона, зла погана відьма, приворожить, а потім залишить десь серед поля, регочучи разом з сатаною…» . Не хочу вірити йому, а хочу… впасти їй на груди… і нікуди більше не йти… так добре з нею… напевно краще ніж в Раю… Вона – мій Рай… Вона – мій ангел… і… я, як той Горбун, продав би свою душу хоч за мить в її обіймах, в теплоті її серця… обгорнувся б її волоссям… тепер я молюсь їй... не Богу Христу, а їй лукавій, що мене заворожила... і глупий той світ є за те, що відьми такі чатують… чекають на тебе… і… хап!... не відпустить!.. скрутить тебе, серце вирве з грудей палаючих! Та… нехай… нехай розтерзає мою душеньку грішну задля забави, для втіхи… і тільки очі, заплакані кров*ю, опущу я… не зронивши ні слова з уст моїх… віддам!.. віддам я своє серце!