Уже цілий тиждень Червона Шапочка мала пригнічений настрій та погане самопочуття, вона перетворилася на жовте замучене створіння. Коротше кажучи, її повністю поглинула страшна хвороба Боткіна.
Ой, біденька-біденька дівчинка зовсім змарніла, у неї навіть почалися проблеми з пам’яттю, слухом, але найстрашніше – із зором. Все, повністю все, на що спрямовувала свій погляд Червона Шапочка, було жовтим! Жовті дерева, жовте небо, жовті пташки, жовтий вовк, стала жовтою її улюблена червона шапочка і навіть бабуся пожовтіла! Це був справжній жах! Крім того, останні ночі до дівчинки зримо приходила тьотя в жовтому балахоні та погрожувати «жовтою хатою», якщо Червона Шапочка не почне лікуватися. Але вона відмовлялася від жодних ліків, бо, по-перше, жила ДУЖЕ далеко від міста, а, по-друге, вірила, що чайок із чарівних трав, котрі дівчинка вирощує в горщиках у себе вдома ( до речі, ніхто не знає, що то за дивні трави, крім неї самої ), обов’язково допоможе вилікуватися. Але все залишалося незмінним...
Одного осіннього ранку, насиченого жовтими кольорами та запахом гуаші, вийшла Червона Шапочка з дому. Вона виходила саме восени, бо тоді в неї починалася депресуха, а у всі інші дні дівчинка постійно їла, спала, дивилася тєлік, та втикала комп. Червона Шапочка сумно розглядала все довкола, уже вкотре переконуючись, що їй не стає краще. Похнюпившись, підійшла до жовтої яблуньки:
– Скажи, чому ти така жовта? – спитала тихо.
– Я? Жовта? – афігєла яблунька. – Ти що? Я зелена, зеленішої й бути не може! Жовта...
– Ні! Ти жовта! – Червона Шапочка почала голосно кричати та божевільно стрибати біля дерева.
– Дівчинко, ти, певно, з ґлузду з’їхала! – яблунька також підвищила голос. – Дерева жовтими не бувають!
Але Червона Шапочка не хотіла слухати, вона закрила вуха долонями та продовжувала кричати:
– Жовта-жовта-жовта-жовта-жовта!!!
Тоді яблунька вже здуріла. Їй набридло це слухати й вона вигукнула найбільшу образу для дівчинки:
– Замовкни, тупе дівчисько! Віднині ти – Жовта Шапочка!
Почувши це, Червона Шапочка пожовтіла ще більше. У нападі люті вона почала несамовито зривати листки з дерева та топтати їх ногами.
– Припини, скажена! – горлала яблунька. – Я так і знала, що той чай – це щось недобре!
Коли Червона Шапочка втомилася, вона злісно подивилася на яблуньку, котра жалібно рахувала кількість зірваних листків і вже майже отримала інфаркт, а потім мовила:
– Швидко кажи мені, хто я, а то зроблю тобі ще гірше.
– Ч-ч-чер... Жовта Шапочка! Жовта Шапочка! Жовта-жовта-прежовта! Зрозуміло? І що? Що ти мені тепер зробиш?
– А ось що! – страшним голосом закричала дівчинка.
Вона нахилилася до листків та почала на них блювати жовтою рідиною.
– Фе! – заплакали листки. – Яка гидота!
Враз вони помарніли, пожовтіли та поскручувалися в трубочки.
– Мої бідненькі! – заридала яблунька. – Що вона з вами зробила!
– Ага! – злісно вигукнула Червона Шапочка. – А я тебе попереджала!
Потім вона саркастично посміхнулася та побігла в дім.
Ця новина про Жовту Шапочку, блювотиння та жовте листя швидко поширилася серед інших дерев по всьому світу. Тому всі листочки на кожному дереві для того, щоб уникнути страшного покарання Жовтої Шапочки, вирішили пожовтіти самі. Дуже вже сильно вони боялися тієї тягучої жовтої рідини.
Відтоді кожної осені, коли в Жовтої Шапочки починається депресняк, усі листки на деревах перефарбовуються в жовтий колір. Ось така весела історія!