( Моє щастя, моя радість, моє життя.
Моє горе, моя туга, моя смерть... ці слова для Тебе)

Погасло полум’я надії і вогник сподівання згас.
Про Вас завітні серця мрії, як рану вилікує час.
І не пече і не болить і навіть не бентежить душу.
Та мить коли згадаю Вас, а Вас щодня згадати мушу.

Ті очі наче скло прозорі і гострі наче бите скло.
Ті очі наче неба зорі і наче пекла вічне зло.
Їх погляд ніби тайна ночі, немовби ранок - вісник дня.
В них сонця блиск вміститись хоче і поселитись хоче тьма.

Які ж прекрасні щастя миті ви дарували перший час.
В наступну ж мить надії вбиті і змиті мов непотріб враз.
Вас не молю і не прошуся, для мене погляд ваш наказ.
Я лиш коліном приклонюся з поваги до краси – до Вас.
***
Ти ангел дня ти демон ночі, ти все прекрасне і лихе.
Ти можеш бути ким захочеш, для мене ж ти одразу все.
Ти смерті день і день життя, ти голод мій і мрій пожива.
Ти і буття і небуття, ти Вішна мій і ти мій Шива.
Розтерзаний тобою в шмаття я знову підведусь й впаду.
Я б'юсь з твоєю неба раттю, союзник мій – той що в Аду.
На спині й грудях рани бою і кров'ю зрошене чоло.
Я зречений на смерть тобою, мій ангел, моє миле зло.
Я так люблю тебе й клянуся, забути б радий в той же час.
І знов встаю і знов валюся, живу і мру, як бачу… Вас.
***
Коли б Вас мучило до когось таке ж нестримне почуття.
Звернули б Ви тоді до нього мої до Вас тепер слова:
Ви все для мене, Ви мій світ, для Вас лиш серця мого вірність,
Хоробрість, чесність, щедрість, ніжність і відданість до скону літ.

Не згасло вогнище надії і вогник сподівань не згас.
Про Вас завітні серця мрії не вміє лікувати час.
Й пече й болить й бентежить душу та мить коли згадаю Вас.
Я Вас щодня згадати мушу, щомиті думаю про Вас.