Вогкі блакитні пелюстки, немов метелики в руках
Сліди убитої краси, прекрасних квітів мертвий прах
Народжені не для прикрас і споглядання не відчувши
Розтерзані в свій смертний час, без криків болю відчайдушних

До сліз проймає аромат, зітліло дух спускають квіти
Сповнився ним зимовий сад, чиєїсь вічної невтіхи
Цей запах мертвої краси, так тішить злидаря сліпого
Помріть для нього і простіть, немов невинні діти Бога

Пелюстками цвіту, жертовник покрито
Розтерзані квіти, як кинуті діти…