Це почуття леліяне й бажане, окрилене мріями.
Запалені очі, ночі на проліт сидиш і думаєш про кохану,
На місяць дивишся, або ж на зорі, вгорі вони собі летять.
А ти вдихаєш на балконі, на лоні природи практично, аромат.

Який вчувається лише людині, плинні почуття яка відкинула,
І поринула у предковічну ріку, гірку чашу випила сповна,
І переситившись пірнула, заглянула в глибини любові ріки.
На перлини підводні змогла глянуть, муть підводна не завада!

Все радісно-спокійне, війне вітерець, заколише вітами,
Вчувається голос коханої, тої котра своїм поглядом дивно-милим,
Заворожила й прив’язала, не вимагала хоча ніякої покори.
А ріка тече, тече і плинеш ти із нею.