Крізь сиву далеч сутінок одвічно,
жевріє світло тьмяно-голубих очей.
Пульсує мужнє серце аритмічно,
й живе свідомість в прихистку ночей.

Душа безсмертна гордо доживає віку,
переплавляючи століття на роки.
Не маючи в минулому потіхам ліку,
пече на сонці опустелені боки.

Потріскались, порепались долоні,
у шумних венах показались днища.
Не зеленіють більше буйні скроні,
й легені видихають попелища.

Лиш безкінечно довгі часові спіралі
приносять в спогадах бажання жити.
З останніх сил порив вперед, ще далі,
в надії все це сном страшним лишити.

Крізь сиву далеч сутінок космічно,
вже не проб'ється світло голубих очей.
Затихло мужнє серце, й наодвічно,
свідомість канула у затінок ночей.