Назва?-непередбачено автором! (1,0)
антін — 13/09/2008 - 23:26
Тут не буде позитивних героїв. Негативних теж. Героїв узагалі не буде
Яна.
Сон. Казка і кохання. Пробудження. Смерть.
Орист.
Ранком його розбудив «хтось». Його завжди «хтось» будить. Дивно, адже він живе сам. Можливо це його вигадки? Надворі темнота, тільки для нього третя година ночі ранок .Щось переповнює. Якісь почуття. Але які? Орист як звір має тільки тваринні почуття. Я назвав би це пустотою... Пустота це ніщо і як вона може переповнювати? Читач може це забути, адже історія не про це. Хоча який читач? Його немає, це солодкий обман, читача непередбачено автором(чому? –не знаю). Я не автор,я пишу . Отже четверта ранку. Ну ж потрібно дати людині годину на збори, тим більше в таку подорож. Взято лише флешку сумнівної якості, і пістолет якості відмінної. Гроші відсутні. Надворі ніч, йде дощ. На чорну сорочку падають дрібні та теплі каплі дощу, ще тепліший вітерець розвіває довге волосся, предмет заздрощів кожного «реального пацанчіка». Холодний пістолет, в сумочці через плече,якраз в таких випадках і допомагає. Орист ще не знав що він не пригодиться . Надворі його уже чекали. Дивний бус мерседес зеленого кольору, який щодня їздив певним маршрутом, сьогодні був порожнім й сумним. В середині було порожньо. Тільки водій. Отже їх ще нема.
- Куди їдемо спочатку?
- До Олеся…
Олесь.
Дивний хлопака вийшов з підїзду, і здивувався що бус уже чекав його давно. Він приєднався до присутнього всередині Ориста. Їх обох чекала довга мандрівка, один з них ніколи не повернеться до цього міста. Але хто? Цього ніхто не знав.
Анжила.
Що вона собою являла колись сказати важко. Що являє наразі неможливо. Про що думає, чи думала, ніхто незнає. Єдине що можливо замітити це настрій. Зранку вона вийшла з дому. Таки направду зранку. І просто сказала «привіт».
Хтось.
Я НЕ БУДИЛЬНИК!
...
Ціль подорожі – чудовий будинок в горах. Про красу гір вже багато сказано, тож не буду повторюватись. Ористу боліло те що Анжела може кохати іншого, але це ще він міг пережити. Найважчим було те що Олесь, його найкращий друг немовби здурів. Олесь як йому здавалось будь-що хотів закохати у себе Анжилу, і те що вона подобалась Ористу його нервувало. Як важко втрачати друга, через якусь там дівчину. Дівчину в яку ти сам по вуха закохався.
Дні в горах летіли непомітно. Анжила з хлопцями здружилася, хлопці навпаки ще більше віддалилися.І нічого не змінилося якби не цікавість Олеся. Він знайшов вхід в підвал. Звідти потягувало гниллю, а головне кров’ю. Такою свіжою що бігли мурашки по пузі. Здавалось там ніхто не був десь з десяток років. Хлопчаки вирішили покинути підвал як найшвидше. Що відразу й виконали. Проте в вечері звідти почулися дивні звуки, зокрема крики і чавкання. Трійця мандрівників вирішила стати героями, і поспішила в підвал. Першим туди запхався Олесь, за ним Орист. Що там трапилось зранку невідомо, але деяких масивних меблів бракувало. Дивний холодний вітер просочився крізь двері, і всім одразу стало моторошно в темноті щось рухалось. Це щось було два метри заввишки проте дуже худе. «Щось»розправило крила . Олесь закричав «вб’ємо цього недоангела» і кинувся на ангела із якоюсь трубою. Один помах і чорна постать похитнулась.
Ще один помах і мертве тіло валиться на землю. Правда це тіло Олеся. Орист витягає пістолет але зустрівшись з очима Чорного розуміє що дарма. Він ніколи не нападає сам, просто він має лякаючи зовнішність. Але це не привід його вбивати за це. Він хоче існування. Чи зрозуміла те Анжила? Ні. І саме це стало причиною того що вона страждала до смерті, не відчула справжнього кохання. Орист сумував за другом, який ще довго приходив до нього у снах, і казав що зрозумів похибку. Орист прожив не довго, в тридцять років життя його закінчилось, завдяки інфаркту. Анжила,яку направду звати зовсім не так,як і всіх описаних тут, закінчила життя самогубством, списавши все на нерозуміння світу, і неможливість зрозуміти людей. Цікаво як би все розвивалось якби вона це усвідомила, й по іншому подивилась на світ і людей що її оточують.
Імена змінені для того щоб ніхто не впізнав себе, якщо з якоїсь дурнуватої причини це прочитає, що зовсім не передбачено автором. Чи може хтось уже впізнав себе? Ні? Розумію ми усі сліпі. Потрібно частіше звертати увагу на духовне. Проте за задумо «це» не має читача. Не передбачено автором.
Яна - кохання.
Орист...
Писака.
Я не автор, я пишу!
Автор?