Ніколи Львову не робили таких збитків, як у часи другої світової. Місту левів якимось дивом везло до того, бо його ніхто не руйнував (якщо не брати до уваги пожежі, які час від часу спалахували через недбалість львів’ян) і не захоплював (мається на увазі з розправою над жителями). Але все змінив 1939-ий. Після цього, Львів яким він був, безповоротно відійшов у минуле. Люди змінились: одні відійшли, а інші прийшли на зміну; на згадку залишилися лише старовинні будинки, та й ті помаленьку стають історією.

Дуже добре, що є в світі особи, які пам’ятають Львів колишній. Та й мало того, що пам’ятають, а ще й видають свої книжки з спогадами. До таких книжок і належить «Дитинство, заметене часом» Ліди Палій.

Книжка хоча жанрово і відноситься до мемуаристики, але стиль написання просто вражає. Подача інформації настільки невимушена і природно проста, що не відчувається якогось документального штампу, все сприймається, наче художній твір, при тому надзвичайно виразний і яскравий. Образи легко зринають у фантазії під дією тексту і читач перестає звично існувати в реальному часі, він заглиблюється у світ Львова тридцятих років і, повірте мені, не жаліє.

Книжка в пані Лідії вийшла надзвичайно колоритною і захоплюючою, мало хто може так подати свої спогади, читання приносить неповторне естетичне задоволення і після завершення мандрівки в минуле жалієш лише, що обсяг книги доволі невеликий і все так швидко минулося.