Мій чоловік егоїст
sveta — 22/11/2007 - 23:10
Мій чоловік егоїст
--- За що ти мене любиш?
--- За те, що ти така.
--- А яка я?
--- Ну, така... така, як ти є.
--- А яка я є?
Він усміхнувся, подивився на неї, обіймаючи ніжним поглядом і промовив:
--- Моя, ти моя. Я люблю тебе за те, що ти в мене є, просто є...
Ранок великими очима зазирав через вікно, прокрадаючись, крізь застелену штору. Йому було холодно, бо йшов дощ. Дощ стрибав у великі та маленькі калюжі, прискався, зовсім не боячися обвалятись у чорній грязюці. Та йому байдуже було, він же дощ, мокрий і грайливий. А ранок любив бути сухим. Мабуть тому кожного дня залізав до їхнього дому і будив їх. Ніжно так будив – пестощами, поцілунками, запахом щойно звареної кави. Навіть у ліжко каву приносив.
Часом вона не розуміла, що приємніше – прокинутися в його обіймах, а потім випити каву, чи прокинутися від запаху кави, випити її а потім сховатися у його обіймах. Так чи інакше, ранок приносив їй щастя. Вона пила його замість тої кави, губилася у ньому, як в його обіймах, а часом засинала на плечі у щастя. Ото прикладе голівку, темні пасма волосся ляжуть на його... поцілує його... ніжно так поцілує, пристрасно, покусуючи...і засинає. Їй сняться сни – рожеві, біло-голубі. Сни сміються, і вона сміється увісні. Тоді він на неї дивиться, ледь торкаючись гладить оголене тіло і мовчки щаленіє... А ви колись гладили щастя? Воно таке ніжне на дотик, таке м’яке, пухке, тепле, а часом гаряче, таке гаряче, що в кімнаті пашить жаром, жаром розпаленого тіла. Вона вдихає той жар і в цілому домі стає тепло, навіть, коли надворі йде дощ.
Ранок, як завжди їх розбудив і лишив на самоті. Коли вони самі...
У них прекрасна самота, прекрасніша за ранки, а головне - справжня, чиста, наївна, віддана. Боже, яка в них віддана самота...!
Часом вона не розуміла де їй затишніше – у тій самоті, чи в його обіймах, у обіймах щастя?
Вони завжди пізно встають, прокидаються рано, а встають пізно.
До поки вона лежить він не спроможний піднятися – вона його не пускає. Ні не тримає, просто не хоче відпускати. Вона ніколи його не хоче відпускати. Тримає при собі, в середині себе, навіть тоді, коли його поруч нема. Вона така...
--- За що ти мене любиш?
--- За те, що ти така.
--- А яка я?
--- Ну, така...така, як ти є.
--- А яка я є?
--- Моя, ти моя. Ти тільки моя. Я люблю тебе за те, що ти в мене є, моя...
--- Та ти егоїст. Мій чоловік егоїст.
--- Чому?
--- Бо не хочеш мене ні з ким ділити.
Він знову усміхнувся. Взяв її – маленьку, тендітну до своїх рук і почав лоскотати – вушко, шийку, «персики» - він їх так називає, і не тільки називає, а їсть стиглу м’якоть, ковтає солодкий смак і п’яніє від нього...
Він завжди п’яний, а вона над ним сміється, сміється і додає хмілю. Їй приємно, коли він п’яніє від неї...
--- За що ти мене любиш?
--- За те, що ти така.
--- А яка я?
--- Ну, така... така, як ти є.
--- А яка є?
--- Моя. Ти моя. Я люблю тебе за те, що ти моя, що ти в мене є...
--- За що ти мене любиш... ?