Загублені спогади дитинства,
спливуть раптовим прозрінням,
в той час, коли не очікуєш,
коли не можеш навіть і думати про те,
що колись бачив, що колись відчував.

Лише зараз і сьогодні, а вчора – це вже спогад,
а перед вчора це вже таке далеке минуле,
що навіть спогаду не залишається
і лише якийсь незрозумілий слід у підсвідомості
виринає інколи пересторогою, знаком "стоп"
для майбутнього.

Можливо, я раб свого минулого,
надто жалію через те, що воно втекло
і я навіть не встиг гаразд роззирнутися навколо.
Лише вперед несе життя, лише вперед,
а позаду залишається все більше пройденого шляху,
єдиний раз пройденого.

В такі моменти відчуваєш всю неминучість життя,
неминучість помилок і рішень
і всю їхню непомірну вагу, якою виявляться в майбутньому.