Утоплена в безвиході, як риба в циферблаті твого годинника.
Мій час давно у темряві осліп та занімів потоком рухів скрипаля.
Замало кави в мене та в уяву поштовхом бескидів вилито,
щоб сперечатись до спітнілості чи скрипка я твоя, чи ще чиясь.

Мов келих з льоду в спеку, якого не зосталось через тавтологію
Звуків. Передусім одне й те саме колихалось на мені вустами,
Щоб розчиняти коловерть банального повітря. Кажу ж. Знову я
частина тіла, риба, келих льоду в спеку. Просто скрипка тане...