Зриваються крила…
Злітає в безодню душа…
Скривавлена рана сочится червоною кров’ю..
Сльоза протікає тонкою струною з повік..
Навколо все мертве..
Чи може то я помираю..
А може померла..
І лиш не помітила змін…
Все стерлося болем..
Забилось кудись у куток..
І тихо вмирало..
Впиваючись тим чорним трунком..
В тремтінні своїм
У безодні терпкої імли…
Тепер лиш політ..
І один мертвий погляд у небо…
І вічне мовчання..
І чорна завіса пітьми…
Погасло уже…
І не буде тут більше світання..
І погляд очей не повернеться більше сюди…
Залишиться..
Так лиш залишиться тут вічна рана..
Слізьми роз’ятрятися буде нестерпно вона..
І пустка в душі чорним птахом буде трепетати..
І спогадів вітер терзатиме струни німі……….