Потягло туманом сивим
Низько над землею,
Освітив сріблястий місяць
Поміж трав лілею.

Одинока біла квітка,
Лиш росою плаче,
Похилилась до землі
Та й завмерла наче.

Подивлюся я на неї
І себе згадаю,
Так колись і я ридала
Та за чим не знаю.

Відшуміли, відцвіли
Вже не раз дерева,
А лілея все така ж,
Горда королева.

Не змінилась, не змарніла,
Тільки самотіє,
Не зів'яла лиш тому,
Що жива надія.

Та надія, що дає
На життя наснагу.
Та надія – джерело,
Яке живить спрагу…