Роздуми серед сумного
arzt — 26/07/2008 - 01:41
Можливо, колись-то цю ситуацію візьмуть на озброєння скульптори й дизайнери. Дадуть їй назву й зроблять одним із своїх професійних прийомів. Цілком імовірно, що цей професійний прийом пошириться настільки, що навіть дратуватиме своєю банальністю. Та в даному випадку ця ситуація не має нічого спільного ані з мистецтвом, ані з дизайнерською майстерністю...
Час не щадить ані людей, ані зробленого їхніми руками... Про це розмірковую, підходячи до двох похилених надгробків. Верхівки пам'ятничків майже торкаються одна одної. Підходжу ближче. Читаю, хто похований. Чоловік і дружина. Жили довго й померли майже в один день... Так пишуть у казках. Та навіть у казках могили закоханих не тягнуться одна до одної...
Певна річ, цю ситуацію можна пояснити з чисто матеріалістичних позицій: осідання ґрунту, центр ваги й усе таке інше... Випадковість, врешті-решт... Пояснити можна, але таку випадковість особисто я бачу вперше. Якщо це й випадковість, то дуже символічна. Можливо, колись-то ця випадковість стане банальним дизайнерським прийомом...