[Ти завжди дивувався
Чому дитячi
очi
Так по-дорослому
Дивляться
На вогкi
спалахи вогнiв
Якi лунають передзвонами
Десь близько
четвертої ранку]

Коли всi поряднi
(зазомбованi)
Люди
ще сплять I бачать
Такi сюрреалiстичнi
Сни
З домiшками
червоного перцю
Приправленi
Неспокоєм
В той час,як спокiйно,наскоками
Часом в’яло,
Але швидко
Розливаються сонячнi бризки
По череп’яних дахах.
Першими прокидаються голуби
Воркочучи один одному
Що день настав
Вiн встав,
цей цар небес
I треба пити
його гуртом
I виконувати
Роль Пiвнiв
У маленькому провiнцiйному мiстi
(Де слово будильник
Це єресь,як мiнiмум)
Лягати намистом
На шиї таких незграбних
Але таких рiдних
Людей
Бити їх крилами по щоках
Збивати
трьохденну щетину
I вiдправляти
Нiжитись
У свiтлi ще не погаслих вогнiв
Столiтнiх лiхтарiв
Що так старанно
Виконують роль маленьких
нiчних
Царiв…

[Ти завжди дивувася
Нащо я вигадала тебе
Тому
Що менi залишили лише
Втому
I неспроможнicть
Дивуватися речам
Що здаються такими
Дивними
Очам
Що не встигли
Стати доросли-
Ми
I здичавiли-
Ми
У цих широтах...
У таких свiтанках...]