Лівою.
Лівою.
Лунко крокує час
У м’ясорубку всіх спогадів і минулого.
Голосом хриплим вигукує совість: „Ату його!”
Справу закрито.
Жовта світлина анфас.
Спогади-листя палають в мені-вогні.
Цій інтервенції вересня бракне осені.
Падає тіло, як яблуко в збіжжя росяне.
Падає тіло...
Ти знаєш, такі смішні
Ці поривання приречених жити.
Ти
Їх напуваєш водою (а кажеш – винами).
Шлях прокладаючи в небо крильми і спинами,
Ти наречеш себе ангелом німоти.
Плакати просто і радість таки проста.
У м’ясорубці від сліз іржавіють деталі і
Ллється вино починається вакханалія.
Лівою.
Лівою.
Сursor festina.
Sta.*

Сursor festina.
Sta.* - з лат. бігом руш, стій.