Я темними шляхами знову
Через світи останніх снів
І через вічність випадкову
Ходитиму до тих країв

Літатиму до них щоночі
Не втомлена, проте пуста
Далека, а проте ще хочу
Побачити твої вуста

Почути як і що ти кажеш
Як впевнено звучать слова
Напевне знаю, що не зважиш
На те, чому сюди прийшла

Зі мною втомлено-невпинно
Читатимеш якісь рядки
Дивитимешся на світлини
Зневажиш знов чиїсь думки

Підноситиму урочисто
До рук твоїх я скло дощів
Незбиране, гірке навмисно
І зліплене з холодних слів

Захоплена твоєю тінню
Заплетена у шепіт хмар
Напоєна чудовим зіллям
Зготованим з німих примар

Не віддана твоїм героям
Проте прихильна їм віки
Розчинена безкрайнім морем
І перетворена в піски

Розсипана важким камінням
Загублена в пітьмі лісів
Занурена углиб корінням
Близька до позахмарних дів

Така одна, єдина, вічна
І прагну до твоїх обійм
Подібно як зоря північна
Все тягнеться в небесний прийм...