Великий Каменяр
Оленка Сумненька — 14/11/2007 - 10:30
День був серпневий спекотний надворі
У Нагуєвичах чудо звершилось
На українських безкраїх просторах
Нова могутня людина з’явилась
Іваном його нарекла рідна мати
Тихо пісні йому на ніч співала
Батько устиг сина в школу віддати
Та рано кістлява до себе забрала
Юнак досить добре пізнав всю науку
В гімназію йде і читає Софокла
Свої перші твори відносить до друку
Які там літають, мов листя пожовкле
І перша в’язниця, і перша неправда
Біль, туга й ненависть злилися в одне
А поряд любов до Вкраїни насправді
І розум, що утисків цих не збагне
І знову тюрма, і дурні поліцаї
Відсутність роботи і голод страшний
Та справи своєї Франко не кидає
І пише вірші лиш один за одним
„Тюремні сонети” і „Вольні сонети”
„До світла!”, „Товаришам” і „На суді”
Де він закликав піднімати багнети
І вірити в сили свої молоді
Рядок за рядочком, листок за листком
З’являються твори нові, мов перлини
Та все ж залишається зайвим гвіздком
Письменник у владній жорстокій машині
Та дух патріота і віра в майбутнє
Завжди залишались з поетом в душі
Ідеї його запальні, незабутні
Знаходимо в кожнім Франковім вірші
Поезія Йвана - завжди полум’яна
Вогнем обпалила вкраїнські серця
І слово його вже ніяк не зів’яне
І навіть підніме з могили мерця
І ми – молоді каменяра нащадки
Який подолати всі жахи зумів
Залишимо в себе немовби на згадку
В серцях той вогонь, що Франко запалив